25 березня 2013 року молодь продовжили вивчати тему “а плід духа… віра/вірність”.
По-преше, як зауважив Кибукевич Анатолій, важливо знати і розуміти, що між духовним плодом і духовним даром є важливі відмінності. А саме: духовний дар дається і отримується в результаті одноразової дії; вирощування же плода є постійним процесом, що вимагає часу, навичок і праці. Також дари не пов’язані безпосередньо з характером тих, хто їх практикує; плід же є вираженням характеру. В ідеальному варіанті, комбінація плода і дарів так збалансована, що це прославляє Бога і служить ділу Божому.
Наприклад давайте порівняємо новорічну ялинку з яблунею. На новорічній ялинці – іграшки (подарунки і т.п), на яблуні – її плоди, яблука. Ми прикрашаємо ялинку ігрушками. Ялинка і іграшки ніяк не пов’язані, вони різного походження. Іграшка не несе ніякої інформації про природу ялинки. З іншого боку, яблуко і яблуня пов’язані самим безпосереднім чином. Природа дерева визначає природу плоду, як по вигляду, так і по якістю. На яблуні ніколи не виросте апельсин. Здорове дерево дасть здоровий плід. Яблуко з’являється в процесі росту і розвитку, тоді як іграшка навішується на ялинку одноразовим актом. Для того, щоб домогтися наикращих плодів за деревом треба ретельно доглядати. На це йде час, здібності і праця.
Давайте докладемо цю просту аналогію до духовній сфері. Духовний дар як передається, так і приймається в результаті короткого, одноразової акту. Він нічого не говорить нам про природу людини, через якого цей дар діє. З іншого боку, духовний плід виражає природу того життя, яке породжує його; він виникає в процесі росту. Для отримання найкращого плоду потрібно ретельно культивувати свого життя, а на це йде час, навички і праця.
Ми можемо висловити відмінність і по-іншому: дар виражає здатність, плід – характер.
Що важливіше? В остаточному підсумку, поза всяким сумнівом, характер важливіше здібностей. Як Павло пояснює у 1 Коринтян 13:8-13, настане час, коли дари більше не будуть потрібні. Але характер – це назавжди. Наш характер в цьому житті визначить нашу долю у вічності. Настане день, і ми залишимо дари позаду; але наш характер буде пре бувати з нами вічно.
По-друше, і основна увага приділилась на спілкуванні темі вірності. Деякі короткі думки, які прозвучали на молодіжному:
- Вірність це постійність, відсутність зради. (Верность – свойство, определяющее характер поведения по отношению к объекту, при котором субъект ставит интересы объекта выше своих собственных.) Вірна людина може довести свою вірність наповнюючи ділом призначену їй відповідальність. Відповідальність може бути підтверджена як матеріально, так і не матеріально (іраціонально/духовно). Категорія вірності не є статична, тому з плином часу виникає перманентна необхідність в її підтвердженні. Виконати покликання це вірність.
- Невід’ємна риса Бога – це Його вірність. БОГ ВІРНИЙ ЗАВІТУ ТА СВОЇМ ОБІТНИЦЯМ, ВІРНИЙ ПОМІЧНИК У СКОРБОТАХ І ВИПРОБОВУВАННЯХ , ВІРНИЙ І СПРАВЕДЛИВИЙ СУДДЯ,ВІРНИЙ В ПРОЩЕННІ ТА МИЛОСТІ, ВІРНИЙ НАМ ЩОДНЯ І ПОВСЯКЧАС, ВІРНИЙ НАВІКИ, НАВІТЬ ЯКЩИ МИ НЕВІРНІ, ВІРНИЙ В ЗВЕРШЕННІ НАШОГО СПАСІННЯ.
Коли ж ми визнаємо гріхи наші, то Він, вірний і праведний, простить нам гріхи наші і очистить нас від усякої неправди (1Iван.1:9).
Ну що ж? Якщо деякі і невірні були, хіба ж їхня невірність знищить вірність Божу? Зовсім ні! Але Бог правдивий… (Рим.3:3,4).
Будучи впевнений у тому, що Той, Хто розпочав у вас добре діло, вершитиме його аж до дня Ісуса Христа (Фил.1:6).
Якщо ж ми невірні, то Він залишається вірним; бо не може зректися Себе Самого (2Тим.2:13). І іще багато місць слова Божого, які говорять і показують БОГ ВІРНИЙ,
Бог вірний і тому:
· Ми можемо завжди і в усьому розраховувати та покладатися на Нього.
· Ми можемо цілком довіряти Йому та вірити Його обіцянням.
· Ми можемо не переживати і не боятися, коли приходять скрутні обставини та спокуси.
· Ми можемо заздалегідь радіти і дякувати Богові за Його поміч та відповіді на наші молитви.
· Ми можемо бути впевнені в тому, що наші імена записані в Книзі Життя на Небесах, де нас чекає вічне блаженство з Господом Христом.
· Ми також повинні прагнути бути вірними Богові в усьому до самого кінця – і в житті, і в служінні, і в покликанні Божому. І тоді будемо мати спасіння і будемо благословенні у віці цьому і будучому.
Будемо триматися сповідання надії неухильно, бо вірний Той, Хто обіцяв! (Євр.10:23).
Згадаймо Притчу «Сліди на піску»:
Одного разу один чоловік побачив сон. Йому снилося, ніби він йде піщаним берегом, а поруч з ним – Господь. На небі мелькали картини з його життя, і після кожної з них він помічав на піску два ланцюжки слідів: один – від його ніг, інший – від ніг Господа.
Коли перед ним промайнула остання картина з його життя, він озирнувся на сліди на піску. І побачив, що часто уздовж його життєвого шляху тягнувся лише один ланцюжок слідів. Помітив він також, що це були найважчі і смутні часи в його житті.
Він сильно засмутився і став питати Господа:
– Чи не Ти говорив мені: якщо піду шляхом Твоїм, Ти не залишиш мене. Але я помітив, що у найважчі часи мого життя лише один ланцюжок слідів тягнувся по піску. Чому ж Ти залишав мене, коли я найбільше Тебе потребував?
Господь відповів:
– Моє миле, миле дитя. Я люблю тебе і ніколи тебе не покину. Коли були у твоєму житті горе і випробування, лише один ланцюжок слідів тягнувся по дорозі. Тому що в ті часи Я ніс тебе на руках. І лише споглядаючи, передуваючи у “світлі Божої вірності” ми можемо бути вірними. Без Бога ми не зможемо бути вірними. І навпаки не бучи вірними наприклад церкві, жінці, служителям і т.д., ми не вірні Богу.
- Вірність Богові виявляється не тільки в лев’ячій ямі чи вогненній печі. (А й коли ненайшли неправди в тобі, як і у Даниїла; могли інші люди сказати, що не підведе, можна надіятись, як і Урій; бути людиною слова, навіть коли тобі загроза, як Йонатан і т.д…)
- КОМУ МИ МАЄМО БУТИ ВІРНИМИ? Основна думка – ми неможемо бути вірними комусь не будучи вірним Богу. І навпаки ми невірні Богу будучи невірним сімї, церкві, народу і т.д.. Ми маємо мати вірність, як рису характеру. Вірність Богу; сім’ї: чоловіку, дружині, дітям; церкві, пастору, братам та сестрам; собі (маємо бути вірними обіцянкам, які даємо); бути вірним управителем; ВІРНІ В МАЛОМУ; ВІРНІ В ЧУЖОМУ. Чому – тому, що ВІРНІСТЬ ЗАВЖДИ ВИНАГОРОДЖУЄТЬСЯ. Приповісті 28:20: «Вірна людина багата на благословення, а хто спішно збагачується, непокараним той не залишиться».
- Вірний слуга відчуває задоволення. Під кінець свого життя апостол Павло сказав: “Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведності, якого мені того дня дасть Господь, Суддя праведний: і не тільки мені, але й усім, хто прихід Його полюбив” (2 Тим. 4:7,8).
Велике задоволення є в тому, коли ми знаємо, що були вірні Богові. “Побожність Із задоволенням – це справді велике надбання” (1 Тим. 6:6). Диякон Степан був вірний Богові аж до смерті. Вмираючи, він бачив Христа стоячого, готового прийняти мученика (Дії 7:55). “Будь вірний до смерті, і Я тобі дам вінець життя” (Об’яв. 2:10).
Наша вірність вельми вдовольняє Бога. “Гаразд, рабе добрий і вірний… увійди до радощів пана свого” (Мат. 25:23). - Протележне вірності – зрада. На прикладі Божої вірності, навіть коли ми зраджуємо давайте “запалаємо вірністю”. Коли перші люди згрішили, вони порушили завіт з Богом. Порушення заповіту-це зрада. Для Бога це могло б бути приводом для розірвання завіту зі свого боку. Але Біблія оповідає нам, що Бог, з моменту гріхопадіння людини, почав здійснювати Свій чудовий план порятунку занепалого людства, який тривав протягом не однієї тисячі років. Він не відвернувся від людини а послав Свого Сина на цю грішну землю, з причини Своєї великої любові до нього (Ін.3: 16). І сьогодні ми (тобто Церква) маємо порятунок. Апостол Павло говорить: «А коли ми невірні, то зостається Він вірним, бо Себе зректися не може» (2Тим.2: 13).Ізраїльський народ відступав від Бога не одноразово, і всякий раз при їх щирому каятті, Бог прощав свій народ, і являв до них Свою милість. Церква відступила від Бога в часи середньовіччя, але ми бачимо, що через століття Бог ніколи від неї не відмовлявся. У Нього завжди були люди, через яких Він продовжував діяти.
Боже серце завжди відкрите для того, щоб рятувати людей і піднімати їх, в якому б глибокому відступництві вони не знаходилися. Протягом всієї історії Бога зраджували, але Він не відрікався ні від людства в цілому, ні від Ізраїлю, ні від Церкви. А ми ? ….
Виховання вірності — це шлях уподібнення Богу. І подібно найдовшій дорозі, що починається з першого кроку, виховання вірності починається з малого. Якщо ти сказав «я зроблю», значить, слід зробити. Якщо ти сказав «прийду о восьмій», прийди за п’ять восьма, а ніяк не о пів на дев’яту. Вірність, як і витривалість, виховується, тренується.